|
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
|
Foras, sensa, vos nubes autumnas!
Accurrit nunc ver splendore!
Num vero e dolore, e clamore
Defluat iuventutis aetas?
Contra, volo trans lacrimas exsultare
Inter malis canam carmina,
Contra spem autem sperare,
Vivere volo! Foras, sensa trista!
Egens in triste certamen
Seram alacres flores,
Seram flores pruinae,
Eis fundam lacrimas amaras tamen.
Sub lacrimis tuis ardentibus roret
Crusta gelida, ingensque,
Fors, flores veniunt veniantque
Ut etiam mihi gaudens ver.
Et ego praecipiti rupi rudeosa
Saxum grave surgam
Et, ferens pondera tua crudeosa,
Carmen laetum canam.
Longa, triste nocte densa
Non claudam numquam oculum —
Omnia petam stellam regentem,
Lucidam dominam obscurorum noctum.
Ita! Trans lacrimas exsultare,
Inter malis canam carmina,
Contra spem autem sperare,
Vivam ego! Foras, sensa trista!
|
